Додаток 1. Ключові проблеми країни та їх причини

Врушський М., менеджер міжнародних проєктів
Панько В.І., президент Фонду "Творча Ініціатива"

"Корупція процвітає там, де демократичні основи слабкі, а політики-популісти можуть використати її у своїх цілях"

За даними Human Development Indices and Indicators, Україна нині посідає 88 місце серед 189 країн за рівнем людського розвитку. На думку В. Дубровського (CASE Україна) та Джона Лафа (Chatham House), "діяльність державних установ в Україні, як і в багатьох інших країнах з менш розвиненими системами управління, наскрізь пронизана корупційними схемами. Громадяни усвідомлюють це і вважають корупцію, особливо на вищому рівні, однією з найбільших проблем, з якими зіткнулася Україна" [1].

Які можливості мала Україна на старті своєї "незалежності" після розпаду Радянського Союзу?

• Богом дані багаті природні ресурси: корисні копалини у надрах землі, моря, безцінну родючу землю, ідеальне географічне розташування, розгалужену й розвинену інженерну та дорожньо-транспортну інфраструктуру;
• потужний промисловий потенціал; промислові підприємства країни були основ­ними фундаментальними наповнювачами бюджету і служили справі задоволення соціально-побутових потреб українського народу, вони забезпечували розвиток науково-технічного прогресу і трудових ресурсів;
• військова міць України з ядерною зброєю та ядерними технологіями оцінювалася третьою у світі – при такому нашому потенціалі жодна країна світу не наважилася б порушувати територіальну цілісність нашої країни;
• один із найпотужніших у світі потенціалів агропромислового комплексу при розвиненому сільському господарстві та переробній промисловості України, які могли забезпечити продуктами харчування щонайменше всю Європу;
• науково-технічний потенціал і трудові ресурси України вважалися одними із кращих серед провідних країн світу;
• системі освіти, розвиненій інженерно-технічній базі та кадрам України могла позаздрити будь-яка країна світу.

Що сталося з нашим потенціалом і де ми зараз?

Додаток 2. Обґрунтування ключових складових успішного відновлення і сталого розвитку країни

Врушський М., менеджер міжнародних проєктів

Деякі моменти бюджетної політики для розвитку

Бюджетна політика має бути прозорою, простою та зрозумілою. Джерела форму­вання бюджету мають бути реальними, достовірно точними та достатніми.

Бюджет країни не може і не повинен формуватися за рахунок позикових коштів та міжнародних кредитів.

Формування дохідної частини бюджету за рахунок продажу промислових підпри­ємств, що ефективно працюють, та інших майнових комплексів, стратегічних об'єктів, державної власності, категорично забороняється.

Прибуткова частина бюджету повинна формуватися за рахунок податків і зборів, що оплачуються, збираються від підсумкових результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності, від надання послуг усіма суб'єктами підприємницької діяльності, підприємств та компаній, зареєстрованих в Україні, які ведуть свою діяльність на території України або пов'язані з Україною, незалежно від форми власності.

Основна податкова база має бути поділена за принципом належності та призна­чення податків:

Додаток 3. Теоретичні і практичні аспекти створення механізму громадського контролю

Крупник А.С., кандидат політичних наук

Постановка проблеми громадського контролю

Динаміка змін у владно-громадських відносинах, що відбуваються в Україні протя­гом років незалежності, свідчить про невпинне віддалення влади від її першо­джерела – народу. Останній, найбільш відчутний крок у цьому напрямі зроблено у 2006 році, коли депутати майже усіх рівнів були обрані винятково на партійно-пропорційній основі. І якщо виборці не так гостро відчули віддалення від них народних представ­ників, то на місцевому рівні втрата зв'язку між виборцями і новим депутатським корпусом відчувається дуже гостро і є, по суті, підривом інституту представницької демократії.

Отже, представницька влада отримала повну свободу дій. А враховуючи, що на виконавчу владу в особі органів державного управління та виконавчих органів місцевого самоврядування як раніше, так і тепер населення впливу майже не має, держава на тридцятому році незалежності країни нарешті отримала-таки незалежність – від свого народу, який, по суті, перетворився у стороннього спостерігача, причому термін його перебування у цьому стані (від виборів до виборів) збільшився з чотирьох до п'яти років. І правий, мабуть, Габріель Лауб, який стверджував, що "усяка влада дійсно виходить від народу, але при цьому вже ніколи до нього не повертається" [1].

До чого це веде? Перш за все – до виключення значної частини інтелектуальних, духовних, організаційних та інших ресурсів громади з процесів суспільного розвитку. По-друге, істотно знижується захищеність населення від прийняття представницькою владою рішень виключно на догоду вузькопартійним або комерційним (клановим) інтересам депутатів. Усе це створює сприятливі умови для активізації корупційних дій чиновників та свавілля монопольних надавачів соціальних послуг. Як результат – подальше падіння довіри населення до влади та гальмування будь-яких ініційованих нею навіть корисних реформ. За цих умов вкрай гостро постає необхідність посилення громадського контролю за діяльністю органів публічної влади та її посадових осіб, а також за діяльністю недержавних суб'єктів, яка спрямована на задоволення соціальних потреб та інтересів населення.

Додаток 4. Концептуальні основи Стратегії сталого розвитку України

Борзунов В.І., кандидат економічних наук

Колективна розробка концепцій та стратегій вимагає попереднього єдиного розу­міння базових концептів сутності сталого розвитку як рамкових умов для розробок окремих напрямків. Цим пропонується наступний набір таких концептів.

Концепт №1.

Фундаментальні проблеми неможливо вирішити на рівні, на якому вони створені. Потрібний перехід на більш високий рівень розвитку (А. Ейнштейн). Україна за 30 років не забезпечила ані сталого розвитку, ані незалежності, тому в рамках діючих підходів реформування та розвитку вирішити цю проблему неможливо – Україні потрібна "Стратегія сталого розвитку".

Концепт № 2.

Сутність стійкості об'єкта та системи управління полягає у здатності компенсувати зовнішні та внутрішні фактори дестабілізації та повернення у вихідний стан. Однак це визначення правильне для статичних об'єктів. Для динамічних об'єктів поняття сталого розвитку визначається здатністю мінімізувати відхилення від заданої траєкторії руху до мети за впливом дестабілізуючих факторів. Таким чином, у поняття "сталого розвитку країни" вводяться категорії "цінності", "цілі", "траєкторія руху" (дорожня карта реалізації стратегії) та система управління рухом по заданій траєкторії.

Концепт № 3.

Філософська сутність – перехід від діючої (за результатами) моделі потрійної спіралі деградації ("деіндустріалізація–депопуляція–десуверенізація" та "корупційний консенсус") до моделі поліспірального сталого розвитку, що забезпечує єдність законів світобудови та світських, єдність матеріального та духовного розвитку, єдність цілого, визнання потрійного коду розвитку людини "фізичне тіло – душа – дух".

Додаток 5. Особливості впровадження в Україні принципів сталого розвитку

Бельчиков В.М., член-кореспондент Української академії архітектури

1. Одна з ключових концепцій сучасного соціально-економічного розвитку "sustainable development" була перекладена свого часу як "сталий розвиток", що не є синонімом поняття "економічного зростання" і може супроводжувати процеси з регресивними показниками, але передбачає гармонізацію всіх процесів соціально-економічного життя території з урахуванням екологічної безпеки регіону, спрямовану на збільшення добробуту всіх його мешканців та переводячи енергію нестримного руху у стан динамічної рівноваги. За сорок років існування ця гуманістична концепція зазнала значних трансформацій та конкретизацій з урахуванням інтересів країн, що долучилися до її реалізації, але не втратила наліт футуристичного утопізму, з одного боку, та прихованого лобіювання інтересів деяких міжнаціональних корпорацій, з іншого.

2. Обговорення принципів сталого розвитку в нашій країні слід розпочати з формулювання концепції розвитку як такого, форм, цілей та вихідних позицій, а також механізмів реалізації концепції. Погано усвідомлюється простий факт неможливості утворення громадянського суспільства адміністративними зусиллями навіть за наявності політичної волі. Держава може створити лише умови для природ­ного формування її, але це одночасно призведе чи має призвести до переформатування самої держави, до руйнування джерела доходу цілого класу, покликаного виконати реформи. Доведеться враховувати пасивність соціуму, неготовність інституту держав­ності до роботи у цьому напрямі, відсутність реального ринку, що систематизує конкурентну боротьбу.

Додаток 6. Планування та розміщення об'єктів будівництва та розвитку

Врушський М., менеджер міжнародних проєктів

Проєкти й генеральні плани перспективного розвитку та будівництва

Територіальні громади та регіональні утворення відповідають за розвиток своїх адміністративно-територіальних одиниць. Кожна територіальна громада, що входить до складу регіонального утворення, та саме регіональне утворення зобов'язані розробляти генеральні плани перспективного розвитку та будівництва. Ці плани є визначальною основою розміщення, планування, устрою та розвитку населених пунктів для забезпе­чення комфортного проживання населення, формування міграційної політики та програми їх стратегічного та екологічного розвитку.

Генеральні плани перспективного розвитку та будівництва повинні розроблятися із застосуванням найсучасніших і передових технологій, норм та стандартів, світових досягнень у проєктуванні, будівництві, науці та техніці.

Генеральні плани розвитку та будівництва територіальних громад і регіональних утворень мають бути взаємопов'язаними, сумісними та взаємодоповнювальними.

Вихідні дані для вибору та розробки проєктів, самі проєкти, що входять до програм економічного та соціального розвитку, є основою, складовими частинами генеральних планів будівництва та розвитку територіальних громад і регіональних утворень.

Додаток 7. Потреби і можливості у реформуванні будівельної галузі та плануванні територій

Бельчиков В.М., член-кореспондент Української академії архітектури

Навряд чи знайдеться така штучна система, яка б претендувати на досконалість. Це відноситься і до такої складної системи як будівельна галузь, тісно пов'язаної практично з усіма галузями економіки. Бажання поліпшення є природним для кожного, долученого до функціонування системи, але відрізнятиметься в залежності від точки його розташування по відношенню до неї. Чиюсь увагу сконцентровано на роботі каси видачі зарплати, хтось намагається розглянути її як систему, що включає практично всі галузі господарської діяльності. Нижченаведений текст не претендує на глибину і об'єктивність масштабного дослідження, але представляє собою суб'єктивну думку по ряду питань з периферії системи в контексті пропозицій з реформування будівельної галузі.

Людський соціум існує у штучному середовищі, яке створюється та підтримується у стані, придатному для експлуатації, так званим, будівельним комплексом. Він включає до свого складу капітальне будівництво (будівельне виробництво), а також сукупність галузей та окремих сфер діяльності, що в основному орієнтовані на обслуговування будівельного виробництва та забезпечують його матеріально-технічними ресурсами, проектно-вишукувальними, науково-дослідними та дослідно-конструкторськими робо­тами, підготовкою кадрів спеціальними навчальними закладами тощо. Будівельне виробництво є найістотнішою частиною будівельного комплексу, але значною мірою залежить від інших учасників будівельного процесу. Як галузь економіки будівельна галузь бере участь у створенні основних фондів для всіх галузей національного госпо­дарства, створюючи матеріальні умови, що забезпечують можливість функціонування засобів виробництва, життєзабезпечення соціуму.

Додаток 8. Обґрунтування необхідності та можливих шляхів зміни адміністративно-територіального устрою України, принципів формування і діяльності спроможних громад

Борзунов В.І., Крупник А.С., Врушський М.

Адміністративно-територіальна реформа має починатися з правильного й еконо­мічно обґрунтованого підходу до організації територіальних громад та регіональних утворень, визначення їх кількості, якісного складу та адміністративних кордонів територій.

Як створювати та організувати ці утворення? Утворення мають бути оперативно й ефективно керовані, здатні до самоорганізації та саморозвитку, з розширеними правами та повною відповідальністю.

У системі управління та прийняття адміністративних рішень мають бути виключені проміжні ланки адміністративного управління, що заважають ефективному розвитку та управлінню.

У цьому матеріалі розглядається проведення адміністративно-територіальної реформи без створення районів та систем управління ними.

Пропонується створення ефективних, з широкими повноваженнями, правами та відповідальністю територіальних громад та великих регіональних утворень.

Скільки має бути таких утворень? Кількість створюваних територіальних громад та регіональних утворень має визначатися залежно від наявності ресурсних можливостей територіальних громад та регіональних утворень для їхнього самодостатнього та прогресивного розвитку.

Кількість створюваних утворень визначиться після проведення комплексної інвен­таризації всіх ресурсів.

Додаток 10. Концептуальне бачення нової організації державного управління та кадрової політики

Овчаров А.О., кандидат соціологічних наук

Наша державна система переконливо демонструє свою неефективність у всіх сферах діяльності. Періодична поява та швидке зникнення окремих осіб, які пропонують суб'єктам влади нові прогресивні технологічні рішення, лише підтверджують тезу про нездатність владних інститутів реформувати самих себе. А отже, продовжується шлях деградації та розпаду.

Сумний досвід глобальних концепцій та стратегій реформування для України, які зазвичай складаються під якісь вибори (регіональні чи загальнодержавні) авторства «Озимого покоління» імені Хорошковського та Богословської або «Нового курсу» Тимошенко, показує, що масова свідомість українців не сприймає навіть грамотно викладені тексти, не підтверджені соціальною практикою за відсутності зворотних зв'язків між реформаторами і населенням, з одного боку, і цими ж реформаторами та владною верхівкою, з іншого боку.

Про справедливу державу

Термін «справедлива держава» сьогодні певною мірою є етичною, суб'єктивною та розмитою категорією. Більш виразним і логічно аргументованим поняттям є, як на мене, «соціальна чи соціально-орієнтована держава».

Тоді ми маємо право використовувати перелік конкретних показників, індексів та рівнів цієї соціальної орієнтації, що виражаються у цифрах, правах та законах, наприк­лад: рівні бідності, ВВП, якості життя, прожиткового мінімуму, індекс людського розвитку, рівні відкритості, демократичності, корумпованості, злочинності, екологіч­ності, тривалості життя, народжуваності та смертності, індекс щастя тощо.

Якою може бути система управління в Україні?

Додаток 9. Обґрунтування необхідності та можливих напрямів зміни державної політики у галузі науки і технологій

Дорошенко В.С., доктор наук з держуправління
Панько В.І., президент Фонду "Творча Ініціатива"

Академік В. Глушков, якого по праву вважають одним з найвидатніших учених XX ст., майже півстоліття тому писав: "Поки швидкість накопичення знань була невеликою, за період активної діяльності людини з моменту здобуття нею освіти і до виходу на пенсію можна було задовольнятися одержаним у процесі навчання багажем. Зараз (йдеться про 1979 р.), коли об’єм знань за 15 років подвоюється, подібний метод уже зовсім не годиться".

Необхідна докорінна зміна системи освіти, яка полягає у трьох основних моментах. По-перше, у навчальних закладах слід учити насамперед умінню безперервно вчитися; лише на базі цього навчати тим чи іншим конкретним знанням. Другий момент – організація системи безперервного навчання. Третій момент, якому доведеться відіграти велетенську роль у майбутньому, – використанню досягнень інформатики.

Особливо гострою для України є проблема збереження національного інтелекту­ального ресурсу. За підрахунками, близько 2 млн. осіб – носіїв сучасних знань і вмінь – живуть і працюють сьогодні не вдома, а за кордоном. Добре відомо, шо народ України упродовж століть збагачував своїх близьких і далеких сусідів по планеті чималою кількістю розумних голів і талановитих рук. Змінити цю тенденцію – відповідальне завдання насамперед державних владних управлінських структур, адже йдеться про винятково важливу складову соціальної і національної безпеки країни. А в умовах глобалізації, відкритості суспільств наука у своєму розвитку не знає державних кордонів. Отже, і Україні варто піднятися до такого рівня, щоб стало можливим не лише на сучасному рівні стимулювати творчу працю вчених, а й залучати в країну інтелектуалів із-за кордону.

Ініціативна група

Дорошенко В.С. – професор Київського національного університету технологій та дизайну, доктор наук з державного управління. Автор понад 60 наукових статей, навчально-методичних робіт, монографій. Був одним з організаторів та керівників Інституту міжнародних відносин НАУ. Ініціатор створення першого в Україні Інформа­ційного центру Євросоюзу. Віцепрезидент Асоціації вчених за інноваційний розвиток України.

Крупник А.С. – директор ГО "Одеський інститут соціальних технологій", експерт та регіональний координатор Мережі UPLAN, доцент кафедри публічного управління та регіоналістики Навчально-наукового інституту публічної служби та управління Націо­нального університету "Одеська політехніка", кандидат політичних наук. Автор і співавтор понад 200 наукових, аналітичних та навчально-методичних публікацій. Має значний досвід у проведенні досліджень для виявлення наявних проблем та визначення шляхів їхнього розв’язання; розробці проєктів концепцій, стратегій, місцевих, регіональних, державних та міжнародних програм та проєктів нормативно-правових актів; здійсненні громадської та науково-фахової експертизи суспільно значущих актів та їх проєктів.

Врушський М. – експерт Фонду "Творча Ініціатива", дипломований керівник проєктів та програм, магістр державного управління. Сертифікований ЄС спеціаліст з муніципальної системи та регіональної політики. Антикризовий топменеджер. Володар Золотої медалі "За ефективне управління" Міжнародної кадрової академії.

Коротун О.М. – адвокат - юридичний радник.

Кустовецький С.В. – економіст, експерт Фонду "Творча Ініціатива". Фінансовий консультант, антикризовий менеджер у банківській сфері (4 успішних проєкти створення відділень банків та  реанімації 2-х балансових філіалів). Незалежний експерт-консультант у кредитній і страховій політиці комерційних підприємств.

Панько В.І. – педагог, президент Фонду "Творча Ініціатива", член Національної спілки журналістів України. Менеджер в неурядовій організації дітей з інвалідністю та їх батьків, науковий співробітник, менеджер обласного рівня у Державній службі зайнятості. Делегат Програми "Open World", фінансованої Конгресом США, 2006 рік.

 Автори висловлюють вдячність за надані матеріали, що увійшли в додатки, та співпрацю:

Бельчикову В.М. – головному архітектору ПАТ "КиївЗНДІЕП", члену-кореспонденту Української Академії архітектури.

Борзунову В.І. – голові Центру сприяння регіональному розвитку (м. Суми), кандидату економічних наук.

Лозовицькому О.С. – виконавчому директору Міжнародного Стратегічного Центру, доценту, політичному консультанту й експерту, члену Європейської Асоціації китайських дослідників, кандидату політичних наук.

Овчарову А.О. – експерту Фонду "Творча Ініціатива", кандидату соціологічних наук.

Сусській О.О. – доктору соціологічних наук, професору кафедри PR НАУКМА, члену НСЖУ, САУ, члену Правління АППУ.

Додаток 11. Сучасна геополітика – основа зовнішньополітичної діяльності України

Лозовицький О.С., кандидат політичних наук

Salus populi suprema lex estsanctio

Благо народу нехай буде найвищим законом (лат.)

 ХХІ ст. ознаменувалося посиленням взаємозалежності регіональних та світових процесів й зростанням впливу міжнародної взаємодії на геополітичну складову міжна­родних систем різного рівня. Відбулося ускладнення та урізноманітнення рольового чинника в геополітичній поведінці держав світу.

Актуальність сучасної геополітичної проблематики визначається загостренням боротьби центрів сили, блоків, союзів, тимчасових альянсів за сфери впливу сучасного світу. Новий рівень його організації проявляється на тлі зростання рівня взаємодії та взаємозалежності суб’єктів цивілізаційного розвитку. З одного боку – формування просторів, транскордонних за сутністю, а з іншого – збільшення кількості акторів на міжнародній арені та зміна їх характеру, що перемістило цивілізацію на новий рівень організації. Саме тому, осмислення змісту, визначення специфіки, прояснення їх ролі й характеристик знаходяться в основі проблематики дієвості та ефективності геополітики, постійно перебуваючи в центрі уваги провідних держав світу.

Геополітика, основи якої були розроблені в першій половині XX ст. Р. Челленом (Швеція), Х. Маккіндером (Велика Британія), К. Хаусхофером (Німеччина) та вдоскона­лені в працях І. Лакоста (Франція) і З. Бжезинського (США), спрямована на забезпе­чення перемоги в боротьбі за контроль над визначеним простором. На початку другого тисячоліття слово «геополітика» увійшло в моду та має декілька визначень.

Додаток 12. План дій

План дій, підготовлений ініціативною групою, має бути розглянутий і затверджений Керуючим Комітетом з необхідними змінами чи доповненнями.

1-й рік

1.  Старт 3-річного періоду відновлення країни.

2.  Функціональна оцінка діяльності органів управління на всіх рівнях, визначення невластивих функцій, джерел фінансування та статей витрат, дублювання функцій, сфери відповідальності.

3.  Розробка нової моделі управління у державі на всіх рівнях, а також необхідних організаційних та ІТ-інструментів.

4.  Розробка і затвердження єдиної державної кадрової політики.

5.  Розробка і впровадження першочергових законодавчих актів:

- "Кодексу честі" (пакету законодавчих актів щодо відповідальності посадових і виборних осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність; персоніфікація відповідальності як вимога часу для відкритої демократії);

- Нової Конституції (усі варіанти Конституції є результатом лобістського консенсусу і не відповідають рішенням єдиного референдуму в Україні;

- Законопроєкт "Про державні гарантії та усунення неправомірних вимог у ході залучення і реалізації стратегічних іноземних інвестицій на період післявоєнного відновлення України" (без "гачків" та можливості "повернути дишель", з персональним відшкодуванням збитків усіма, хто вчинив неправомірні дії) ;