Врушський М., менеджер міжнародних проєктів
Панько В.І., президент Фонду "Творча Ініціатива"
"Корупція
процвітає там, де демократичні основи слабкі, а політики-популісти можуть використати її у своїх цілях"
Які можливості мала Україна на старті своєї "незалежності" після розпаду Радянського Союзу?
- Богом дані багаті природні ресурси: корисні копалини у надрах землі, моря, безцінну родючу землю, ідеальне географічне розташування, розгалужену й розвинену інженерну та дорожньо-транспортну інфраструктуру;
- потужний промисловий потенціал; промислові підприємства країни були основними фундаментальними наповнювачами бюджету і служили справі задоволення соціально-побутових потреб українського народу, вони забезпечували розвиток науково-технічного прогресу і трудових ресурсів;
- військова міць України з ядерною зброєю та ядерними технологіями оцінювалася третьою у світі – при такому нашому потенціалі жодна країна світу не наважилася б порушувати територіальну цілісність нашої країни;
- один із найпотужніших у світі потенціалів агропромислового комплексу при розвиненому сільському господарстві та переробній промисловості України, які могли забезпечити продуктами харчування щонайменше всю Європу;
- науково-технічний потенціал і трудові ресурси України вважалися одними із кращих серед провідних країн світу;
- системі освіти, розвиненій інженерно-технічній базі та кадрам України могла позаздрити будь-яка країна світу.
Сотні тисяч підприємств, які раніше виробляли продукцію, забезпечували роботою мільйони людей, по всій Україні не працюють. Багато підприємств досі перебувають у Державному реєстрі, а фізично вони просто не існують. Серед них і величезна кількість стратегічних, які раніше були бюджетоутворюючими, працювали на військово-промисловий комплекс і безпеку країни. Натомість ефективні підприємства, збудовані за народні гроші, практично за безцінь опинилися в руках неефективних власників.
Таким чином була зруйнована основа економіки країни.
Погодилися із статусом без'ядерної країни, знищили ядерну зброю та технології, підірвали унікальні і дуже дорогі інженерні споруди – шахти для запуску ракет.
Проєкт знищення ядерного потенціалу України разом із науково-ядерними технологіями виявився наймасштабнішою зрадою. Адже, розваливши стратегічну міць української держави, Україну зробили неконкурентною на європейській та світовій арені і неспроможною для захисту своєї території, своїх інтересів та свого народу.
Відмова від статусу ядерної держави мала завершитися не багатообіцяючим Будапештським меморандумом, а багатостороннім міждержавним Договором і створенням потужного потенціалу на без'ядерній основі, що значно перевищує ядерну. Такі розробки українських вчених на той час уже були теоретично обґрунтовані, але розвитку не отримали.
Був зруйнований потужний діючий агропромисловий комплекс, до того ж у країні успішно діяли колективні сільськогосподарські підприємства недержавної форми власності – колгоспи. Практично кожне таке господарство було самодостатнім і розвиненим, забезпечувало розвиток територій. Їх знищили шляхом роздачі земельних паїв землеробам. Де ця земля і в кого? Який результат?
Знищення промислового та агропромислового комплексів призвело до ліквідації трудових ресурсів. Ставши безробітними та незатребуваними, значна частина працездатних трудівників із народу наймитами трудиться за кордоном, розвиваючи економіку інших країн.
Зовнішні загрози
В Україні все ж таки, хоч і черепашачою ходою, але відбуваються певні перетворення у бік демократії. Для цивілізованого світу вони незначні і на тлі існуючої в Україні корупційної системи малопомітні. Але на пострадянському просторі, особливо у порівнянні з Росією та Білорусією, будь-які відходження від імперської та диктаторської моралі стають помітними і дуже небезпечними.Після розвалювання Радянського Союзу Росія перебрала на себе роль спадкоємця радянської імперії та диктатора, що вважає себе господарем усіх колишніх територій СРСР, і будь-які зміни на цих територіях, які проводяться без її згоди, сприймаються нею агресивно, аж до застосування військової сили.
Так сталося з Молдовою, Азербайджаном, Грузією, країнами Середньої Азії. З 2014 року триває боротьба Росії проти самостійності України, яка з 24 лютого 2022 року перетворилася у широкомасштабну війну. Причиною цього є ті самі малопомітні практичні кроки Українського народу у бік демократичних перетворень, виведення країни з-під російської залежності та зміцнення самостійності.
Внутрішні загрози
Фактично протягом 30 років законодавство країни системно змінювалося в інтересах як окремих фінансово-промислових груп, так і державно-олігархічної політичної системи в цілому. Демократія і права людини були красивим "антуражем" для звітів європейським сусідам і американським консультантам. Внаслідок цього в Україні побудовано корупційний державний устрій [2], в якому громадяни не мають реальних важелів впливу на ключові процеси, у тому числі на виборний.До цього додалися неефективна система управління та спотворені суспільні цінності. Основним джерелом наживи стали схеми розкрадання бюджету під прикриттям "прозорих" механізмів бюджетних закупівель [3], державних і місцевих цільових програм, масштабні зловживання на митниці, рейдерство та хабарництво.
Судова система не стала символом законності і справедливості у країні. Громадяни України та іноземні інвестори відкрито висловлюють недовіру до судів та суддів. У судах часто просто неможливо добитися справедливості, отримати законне рішення, особливо якщо інша сторона має високу посаду, гроші, вплив чи знайомства.
Не захищають українські суди іноземних інвесторів і від рейдерства, що ілюструють слова гендиректора канадської компанії TUI Влада Лізунова: «Система правосуддя в Україні виявилась неспроможною захистити наші інвестиції. Останньою краплею стало те, як з нами обійшлися в українському суді. Тож ми вирішили піти з міста» [4].
Але навіть виграш судової справи – це лише половина шляху. Інша частина – забезпечення швидкого та результативного виконання рішення суду, яке набуло законної сили. Це стосується не лише організації такого виконання, а й відсутності співмірної відповідальності особи, яка зобов’язана виконати це рішення.
Невиконання судових рішень або їх неякісне виконання призводить до втрати самого сенсу правосуддя, що підриває довіру до судової влади і до влади в цілому. Проблема невиконання судових рішень в Україні не тільки різко підриває авторитет держави, бо є сигналом масового порушення прав людини, а й викликає суттєву недовіру українського суспільства до чинної влади [5].
Вразливим місцем країни є квотний принцип підбору і розстановки кадрів на всіх рівнях управління, що на тлі безвідповідальності, особливо за останні роки, призвело до повної депрофесіоналізації державного і місцевого управління. Рідкісні приклади зворотного лише підкреслюють загальну тенденцію. Що вже говорити про те, що це є наслідком наполегливої і часто результативної боротьби партій (що насправді є політичною надбудовою фінансово-промислових угруповань) за право монополізувати політичне та економічне життя країни.
Внутрішня політика країни не стала результатом ретельного визначення причинно-наслідкових зв’язків та розробки збалансованої стратегії сталого розвитку України. Внаслідок цього чинні державні й регіональні плани і програми розвитку скоріше нагадують своєрідний "вінегрет рішень" задля досягнення лобістського консенсусу. Тобто, те, що чиновники називають "внутрішньою політикою", в реаліях є системою боротьби корупційних кланів за владу та ресурси в країні, регіоні чи громаді.
І навіть впровадження багатьох прогресивних положень антикорупційного законодавства на практиці гальмується переважно через різноманітні фактори, головними з яких є недостатність політичної волі в органів виконавчої влади та правоохоронних органів [6]. Крім того, попередня діяльність новостворених антикорупційних органів свідчить, скоріше, про наміри ініціаторів/організаторів створення цих органів не у подоланні корупції, а в отриманні формального чи неформального впливу на задіяних у корупційних схемах чиновників та політиків.
Тому боротьба з корупцією фактично звелася до гучних розслідувань (частіше журналістських) і не менш гучних затримань без подальших "посадок" корупціонерів. Але не торкнулася фундаментальних основ корупційної держави: відсутності культури як системи цінностей у всіх сферах (спотворені цінності), відсутності системи в управлінні на всіх рівнях (що й породило кадрову непрофесійність) і реальної безвідповідальності посадових і виборних осіб за свої дії чи бездіяльність [7]. В цьому ж ряду і принцип колективної безвідповідальності Кабінету Міністрів, регіональних і місцевих виконавчих комітетів, численних національних та місцевих рад, які приймають важливі рішення для держави і місцевого розвитку. У цих умовах не можуть бути використані моделі, які створювалися і впроваджувалися в принципово інших соціально-економічних і політичних умовах. Навіть діюча нині державна і місцева система управління – це не що інше, як дещо видозмінений спадок радянських часів [8], багаторазово адаптований для задоволення фінансових запитів переможців чергового переділу влади і надійно захищений від змін.
[2] В.І. Борзунов, к.е.н.: "Те, що
створене в Україні, я називаю "колоніальною незалежністю" і
"корупційним консенсусом". Таку систему модернізувати немає смислу –
її потрібно замінити системою народовладдя у складі стратегії сталого розвитку".
[5] Горбань Н.С. Про проблемні аспекти виконання
рішень європейського суду з прав людини в Україні. Национальный юридический журнал:
теория и практика. 2019. – № 1. –
С. 135.
[6] Альтернативний звіт з оцінки ефективності
впровадження державної антикорупційної політики / [О.В. Калітенко, Д.О.
Калмиков, І.Б. Коліушко та ін.]; заг. ред. М.І. Хавронюка. – К. : Москаленко
О.М., 2019. – С. 321.
[8] Гудима Н.В. Проблема статусу центральних
органів виконавчої влади у реформуванні системи органів державного
управління/Теорія та практика державного управління 3 (2009) - С. 69.
Немає коментарів:
Дописати коментар