Додаток 11. Сучасна геополітика – основа зовнішньополітичної діяльності України

Лозовицький О.С., кандидат політичних наук

Salus populi suprema lex estsanctio

Благо народу нехай буде найвищим законом (лат.)

 ХХІ ст. ознаменувалося посиленням взаємозалежності регіональних та світових процесів й зростанням впливу міжнародної взаємодії на геополітичну складову міжна­родних систем різного рівня. Відбулося ускладнення та урізноманітнення рольового чинника в геополітичній поведінці держав світу.

Актуальність сучасної геополітичної проблематики визначається загостренням боротьби центрів сили, блоків, союзів, тимчасових альянсів за сфери впливу сучасного світу. Новий рівень його організації проявляється на тлі зростання рівня взаємодії та взаємозалежності суб’єктів цивілізаційного розвитку. З одного боку – формування просторів, транскордонних за сутністю, а з іншого – збільшення кількості акторів на міжнародній арені та зміна їх характеру, що перемістило цивілізацію на новий рівень організації. Саме тому, осмислення змісту, визначення специфіки, прояснення їх ролі й характеристик знаходяться в основі проблематики дієвості та ефективності геополітики, постійно перебуваючи в центрі уваги провідних держав світу.

Геополітика, основи якої були розроблені в першій половині XX ст. Р. Челленом (Швеція), Х. Маккіндером (Велика Британія), К. Хаусхофером (Німеччина) та вдоскона­лені в працях І. Лакоста (Франція) і З. Бжезинського (США), спрямована на забезпе­чення перемоги в боротьбі за контроль над визначеним простором. На початку другого тисячоліття слово «геополітика» увійшло в моду та має декілька визначень.

Геополітика є однією зі складових теорії та практики сучасної політики яка скла­дається з окремих галузей. Вона виступає в якості цілеспрямованої діяльності суб’єктів світової політики, спрямованої на ефективне здійснення контролю над просторами для дієвої реалізації власних національних інтересів та ідеології. Геополітика розглядає взаємовпливи географічних чинників та політики держави в сучасному світі. Останнім часом вона стала як мистецтвом, теорією, так і практикою здійснення політичної влади держави над визначеною територією.

Розрізняють первинну, класичну та сучасну геополітику. Перша заснована на пере­вазі військово-політичної могутності держав і домінуючій ролі географічних чинників у її здійсненні. Класична, акцентує увагу на геоекономічній могутності держави. На відміну від них, в новітній геополітиці, головною домінантою виступає сила ідеологічної думки над механічним втіленням потужності, які дієво сприяють подоланню традиціоналізму розширення факторів визначення поведінки сучасних держав.

Сучасну геополітичну ситуацію доцільно класифікувати як синтез ідеології з політикою, як застосування відповідних методів та підходів до поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників міжнародної діяльності.

Природно, що основа сучасної геополітики, ідеологія, повинна стати прагненням до ідеалу, який уособлює віру в те, що всі, хто має спільну історію і культуру, повинні бути об’єднаними на своїй батьківщині та відрізнятися від інших. Її тлумачення включає відданість власним інтересам через самостійництво. Вона повинна стати втіленням самосвідомості та самоідентифікації, але акцент робиться на пріоритетності певних цінностей, єдності й солідарності.

За геополітичною сутністю, вона є засобом захисту виняткових національних інтересів, наслідком своєрідного становища країни в системі держав світу. Проте буде відчуватися значна амбівалентність в сучасній політичній свідомості, тому що саме в цей час відбувалася найінтенсивніша адаптація державно-політичного механізму до новітніх викликів зовнішнього середовища світового устрою.

Пріоритетне значення у державотворчому процесі має віддаватись національній ідеї, конкретне бачення якої залежить від історико-політичної ситуації та суб’єктивного бачення мети, а також засобів її досягнення. Вона складається з чітко сформульованих цілей, з образу ідеалу, до якого прагне національна воля, з мотивів та думки, що надає почуттям якісно означеної форми. Національну ідею не можна зрозуміти без урахування особливих умов життя народу протягом усієї його історії. Вона включає прагнення до ідеального самовлаштування нації – в господарській, духовній і культурній сферах, у соціальному та політичному устрої.

Відображаючи глибинний рівень національної свідомості, сукупність ціннісних настанов, спрямування мислення народу, здатність відчувати і діяти співзвучно націо­нальним інтересам, вона виступає як своєрідний духовний стан народу, менталітет якого, національна ідея формується залежно від традицій, культури, соціальних структур, усього середовища буття людини і, водночас сама впливає на них, як джерело культурно-історичної динаміки та свідомості людини. Вона має змогу свідомо застосувати принцип народності у політиці та втілила намір окремих осіб і груп зробити певні народні риси керівним принципом діяльності, надати більшої енергії урядові держави цього народу.

Найголовнішими постулатами повинні стати: безумовний пріоритет національного фактору та абсолютизація безпекових чинників як головних рушійних моментів суспіль­ного розвитку, які виступають неодмінними атрибутами сучасної національної держави.

Характерною рисою сучасного державотворення повинно стати твердження про перевагу національних інтересів над політичними, ідеологічними, економічними та багатьма іншими. Ідея про перевагу національних інтересів є теоретичною платформою захисту специфічних геополітичних інтересів України.

Ідея державної незалежності має глибоке коріння в українському суспільстві. Втілення у життя курсу на зміцнення незалежності й безпеки нерозривно пов’язане із традицією балансування та ідеєю міжнародної рівноваги. Пошук міжнародної рівноваги може стати одним із найголовніших принципів зовнішньої політики України. А політичне балансування в багатосторонніх взаємовідносинах стає найважливішим методом реалізації зовнішньої політики.

Зміст перспективної концепції міжнародного ладу може засновуватися на пошуку специфічної рівноваги, яка максимально сприятиме досягненню національної величі. Відповідна доктрина пов’яже досягнення світової рівноваги із забезпеченням миру шляхом розвитку багатосторонніх  відносин з важливими в політичному і військовому контекстах дружніми державами світу.

При подібному підході вони розглядаються як невід’ємні складові сучасних геополітичних процесів, виступаючи явищем, що несе як позитивний, так і негативний потенціал. А для України, що розбудовує власну державність і суверенітет, виступають чинником періоду переходу від залежного стану до національного піднесення, зрозуміло, з урахуванням специфічних національних, об'єктивних та суб’єктивних факторів, і насамперед менталітету.

Саме це може стати для нас імперативом вдосконалення державної стратегії, в якій панує пріоритет національного фактору як головного рушійного моменту суспільного розвитку.

Для України актуальною є орієнтація на компенсацію фінансово-економічної слабкості за рахунок активізації зовнішньої політики, шляхом маневрування на міжнародній арені та максимального використання політичних, моральних та інших резервів, які спроможні надати державі вплив більший від того, на який вона могла б розраховувати завдяки своїм наявним матеріальним ресурсам.

Сучасній Україні необхідно негайно набути геополітичної суб’єктності й активізу­вати ефективну зовнішньополітичну діяльність, сприяючи забезпе­ченню власних націо­нальних інтересів шляхом якісної професіоналізації державної та дипломатичної служб, розвитку інститутів і процесів багатосто­ронніх взаємовідносин з усіма дружніми державами світу.