Додаток 2. Обґрунтування ключових складових успішного відновлення і сталого розвитку країни

Врушський М., менеджер міжнародних проєктів

Деякі моменти бюджетної політики для розвитку

Бюджетна політика має бути прозорою, простою та зрозумілою. Джерела форму­вання бюджету мають бути реальними, достовірно точними та достатніми.

Бюджет країни не може і не повинен формуватися за рахунок позикових коштів та міжнародних кредитів.

Формування дохідної частини бюджету за рахунок продажу промислових підпри­ємств, що ефективно працюють, та інших майнових комплексів, стратегічних об'єктів, державної власності, категорично забороняється.

Прибуткова частина бюджету повинна формуватися за рахунок податків і зборів, що оплачуються, збираються від підсумкових результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності, від надання послуг усіма суб'єктами підприємницької діяльності, підприємств та компаній, зареєстрованих в Україні, які ведуть свою діяльність на території України або пов'язані з Україною, незалежно від форми власності.

Основна податкова база має бути поділена за принципом належності та призна­чення податків:

1. Податки та збори, що надходять до бюджету територіальної громади, у т.ч.

• кошти на економічний розвиток територіальної громади,
• засоби для соціального та територіального розвитку.

2. Податки та збори, що надходять до обласного бюджету, у т.ч.:

• кошти на економічний розвиток області,
• засоби для соціального розвитку та розвитку території області.

3. Податки та збори, що надходять до центрального бюджету, в т.ч.

• кошти на економічний розвиток країни,
• засоби захисту та зміцнення обороноздатності країни,
• засоби для захисту та зміцнення міжнародних зв'язків та відносин,
• кошти для державних та соціальних програм.

До бюджетів територіальних громад та регіональних бюджетів не повинні надхо­дити ті цільові кошти, за рахунок збору яких формуються спеціальні державні фонди, що забезпечують безпеку, оборонну міць, захист інтересів країни на міжнародній арені та інші державні цілі та програми.

За рахунок коштів бюджетів усіх рівнів виділяються кошти на реалізацію проєктів та програм, включених у затверджені програми економічного розвитку утворень і реалізовані підприємствами зі 100 % державною власністю, та на програми, що реалізуються за договорами приватного та державного співробітництва.

Держава формує позабюджетний Інвестиційний фонд за рахунок усіх видів зовнішніх позик, траншів міжнародних інституцій та країн, а також за рахунок прибутку підприємств та організацій державної форми власності та від доходів програм, що реалізуються за договорами приватного та державного співробітництва.

Кошти Інвестиційного фонду спрямовуються на реалізацію затверджених програм економічного розвитку на зворотній основі.

Із коштів Інвестиційного фонду на поворотній основі для фінансування конкретних проєктів та програм виділяються цільові кошти територіальним громадам та регіональ­ним утворенням.

А також на зворотній основі для реалізації конкретних проєктів, включених у програму економічного розвитку, виділяються кошти підприємствам та організаціям усіх форм власності, діяльність яких має стратегічне значення для економіки територіальних утворень та держави.

Кошти виділяються за умов, що надійшли від міжнародних кредиторів чи донорів. Отримані з фонду кошти на реалізацію проєктів та програм територіальні громади регіонального утворення, підприємства та організації повертають після реалізації конк­ретних проєктів та програм за рахунок доходів від реалізованих проєктів та програм.

Отримані кредитні ресурси від будь-якого кредитора категорично забороняється спрямовувати на прямі потреби будь-якого рівня.

Грошові ресурси громадян та викорінення корупції

Кошти грають найважливішу і вирішальну роль у стабілізації економіки країни та зміцненні її незалежності. Від професійного й ефективного управління фінансами та фінансовими інструментами залежить як внутрішнє становище країни, так і її зовнішня репутація, міжнародний статус.

Внутрішній порядок у країні значною мірою залежить від порядку та правил використання фінансових коштів.

Рівень корупційності влади залежить від існуючої у країні системи, порядку і правил обігу та використання коштів.

Корупція безпосередньо пов'язана з потоками коштів: там, де немає надійної системи контролю та захисту коштів, там є корупція.

Для нашої країни стало за правило, що кожна команда, прийшовши до влади, грабує країну, розкрадаючи бюджетні кошти через пристосовані та відокремлені схеми.

Ніхто ці процеси та схеми належним чином не контролює. В принципі, немає ефективного механізму контролю, ніхто за це не несе відповідальності. Увесь тягар наслідків лягає на плечі простих громадян України.

Необхідно докорінно змінити систему фінансового розподілу грошових потоків. Міняти механізми їх використання із запровадженням жорсткої системи прозорого контролю з боку суспільства.

Для системного остаточного вирішення питання ліквідації корупції в країні, наведення стабільного порядку, закладання фундаменту для будівництва морального суспільства та відновлення справедливості обов'язковою процедурою є проведення глобального і всеохопного аудиту та ревізії всіх накопичених активів і власності громадян України за період незалежності.

Для цього потрібно створювати незалежний від влади всенародно уповноважений спеціальний орган аудиту та ревізії.

Проведення аудиту треба починати з громадян України, які будь-коли обіймали і нині обіймають посади в державних структурах, органах влади, на підприємствах державної форми власності або з частиною державної власності, а також з перевірки осіб прямо або опосередковано пов'язаних з ними – їх подружжя, родичів, близьких, партнерів, друзів тощо.

Перевірка кожного чиновника дасть змогу отримати об'єктивну інформацію про законність чи незаконність сукупних доходів громадянина та його оточення.

Тільки така процедура розкриє і дасть об'єктивну картину глибини корупції у країні. Така процедура стане фундаментальним підґрунтям для перебудови країни та будівництва в ній морального суспільства.

Інформацію про фінансовий стан громадян країни потрібно збирати і формувати наступним шляхом:

Провести інвентаризацію власності громадян, починаючи з 1991 року, утворюючи Державний реєстр капіталу, власності та майна громадян країни. До Державного реєстру включити:

• усі види коштів, які мали громадяни на період до набуття незалежності України;
• нерухоме та рухоме майно, яке мали на період до набуття незалежності України;
• місце роботи і грошові доходи та накопичення із зазначенням джерела за роками – з 1991 року по теперішній час;
• наявні у власності земельні ділянки, нерухоме майно з документальним підтвердженням походження, механізмами та способами придбання;
• наявне рухоме майно з документальним підтвердженням походження, механізмами та способами придбання;
• наявність банківських вкладів і заощаджень з підтвердженням джерел походження;
• кредитну історія отримання та використання кредитних коштів;
• наявність та участь у бізнесі, джерела створення бізнесу, історію розвитку бізнесу, механізми та суми накопичення;
• наявність цінних паперів та їх рух, участь у розіграшах лотерей тощо.

Проведення такого аудиту та ревізії дозволить створити інформаційний банк даних про всі накопичення кожного громадянина й отримати інформацію про законність цих накопичень.

Отримаємо прозору картину законності володіння наявним у власності майном та коштами, ступеню участі у корупції, обсягів присвоєння суспільної власності та масштабів розкрадання.

Таким чином, будуть виявлені всі особи, які мають незаконні накопичення, привласнені з активів народу України.

З метою наведення порядку, викорінення корупції та будівництва справедливого морального суспільства, всі незаконні накопичення, привласнені об'єкти та майнові комплекси мають бути безкомпромісно повернені у власність народу України.

Перевірити чиновників усіх рангів щодо розподілу та використання бюджетних коштів, починаючи з 1991 року. Прямі та непрямі зв'язки чиновників із компаніями, які вигравали тендери на виконання робіт або надання послуг за рахунок коштів бюджету.

Вжити прозорих, публічних та вичерпних заходів щодо повернення державі розкрадених коштів.

Перевірити сплату податків усіма суб'єктами підприємницької діяльності із 1991 року. Притягнути до відповідальності посадових осіб, які прикривали ухилення від сплати податків та незаконну діяльність.

Перевірити ефективність використання коштів зовнішніх позик. Правильність і доцільність їх залучення, цільове використання та досягнуті результати. Конкретні проєкти та програми, які були реалізовані за рахунок зовнішніх позик, автори, керівники та виконавці проєктів та програм, кінцеві одержувачі ресурсів. Які успіхи та яка ефективність від вкладень.

Фінансову політику країни слід докорінно змінити. Впровадити систему фінансового моніторингу та контролю всіх фінансових потоків.

Деякі зміни у банківській системі

Банківська система України протягом багатьох років використовувалася і використовується корупціонерами та злодійською системою для розкрадання й викачування коштів, які здійснювалися з використанням різних, досить простих способів та механізмів. Організаторами та учасниками таких операцій були, зокрема, найвищі посадові особи України, включаючи колишніх президентів країни, багатьох народних депутатів, чиновників, акціонерів та власників банків. Через банківську систему України вкрадено сотні мільярдів гривень. За вчинені в такий спосіб злочини проти країни практично ніхто не відповів.

Злочинців слід притягнути до відповідальності. Безкарність за такі злочини призводить до зміцнення корупції та злочинності у фінансовій сфері, підриву безпеки та економіки нашої країни. Для проведення глобальної перевірки банківської сфери потрібно створити спеціалізований орган із залученням висококласних фахівців – аудиторів та аналітиків.

Провести розслідування треба починаючи з 1991 року за всіма фактами банкрутства банківських установ. Розслідування кожного випадку отримання банками рефінансування Національного банку України, використання банками іноземних коштів.

Перевірити обіг цінних паперів у банківській сфері. Перевірити всі емітенти цінних паперів. Якщо емітент цінного паперу не має активів і його цінний папір не підкріплений реальним продуктом, виробництвом або ліквідним товаром, такий цінний папір слід вилучити з обігу емітента та органу, який зареєстрував такий папір і запустив на ринок, притягнути його до кримінальної відповідальності.

Необхідно провести розслідування щодо всіх фактів валютних спекуляцій на дер­жавному рівні, коли наша валюта змінювала співвідношення до долара та євро. Винних притягнути до відповідальності, незаконне збагачення повернути до доходу держави.

Національний банк та Міністерство фінансів України мають запровадити чіткі, прості та зрозумілі правила кредитування економіки країни. Вони повинні ґрунтуватися на таких принципах:

• усі банки працюють в однаковому діапазоні депозитної та кредитної політики;
• депозити не можуть бути прийняті банками вище 3% річних;
• кредитування реального сектора економіки не може бути вищим за 5% річних;
• видавати кредити повинні юридичним особам, які ведуть виробничо-господарську діяльність на ринку більше трьох років, які мають реальні бізнес-проекти або програми, що пройшли експертизу та аудит;
• кредитування має здійснюватися лише за наявності реальної застави і за умови передачі її на баланс банку до повного погашення кредиту;
• обов'язковою умовою кредитування має бути наявність у позичальника власних коштів обсягом щонайменше 20% від вартості проєкту;
• інсайдерські кредити не повинні видаватися і мають бути заборонені;
• кредитування під цінні папери компаній має бути заборонено. Воно може бути можливим лише під Державні казначейські цінні папери.

Основи економічного розвитку

Основа розвитку економіки країни – дбайливе й ощадливе використання наявних ресурсів для затребуваного споживчого товарного продукту, створення та споживання затребуваних послуг.

Учасниками ринку товарного продукту та послуг є юридичні та фізичні особи різної форми власності та організаційної форми.

Завданням державної системи управління є створення сприятливих умов для розвитку ринку товарів та послуг за участю всіх форм власності.

У країні на однакових умовах мають розвиватися суб'єкти діяльності всіх форм власності.

1.  Державна власність – форма власності, створена з допомогою загальнонародних коштів, тобто за рахунок бюджетних коштів та за рахунок зовнішніх позик, взятих Державою. За своїм походженням існують два види державної власності:

• державна власність, успадкована після розпаду Радянського Союзу;
• державна власність, створена у період самостійності України.

2.  Колективна власність – форма власності, створена більш ніж одним суб'єктом.

3.  Приватна власність – власність, створена однією приватною особою.

Стабільність економіки країни безпосередньо залежить від ефективності роботи вітчизняних суб'єктів ринку товарів та послуг, насамперед виробничих компаній усіх форм власності.

За стабільність та ефективність роботи суб'єктів ринку державної форми власності повинні відповідати та нести відповідальність профільні міністерства та відомства.

За стабільність та ефективність роботи підприємств колективної форми власності несе відповідальність уповноважений орган управління відповідно до Статуту підпри­ємства.

За стабільність роботи приватної компанії відповідає власник компанії.

Стабільність роботи будь-якої компанії – це результат реалізації продукції, що виготовляється, і послуг. Чим більший попит на продукцію чи послуги, тим стабільніший розвиток компанії будь-якої форми власності. Стабільний розвиток сфери виробництва та послуг – це і є економіка, що стабільно розвивається.

Для стабільного та сталого розвитку економіки України нам необхідно забезпечити інтенсивний розвиток виробництва товарів та послуг, затребуваних на ринку.

Україна має величезний потенціал для розвитку виробництва та послуг. Чому цей розвиток не відбувається? Не відбувається тому, що досі немає фундаментальної основи для створення умов розвитку виробництва. Немає Державної програми стратегічного розвитку. Немає фінансової та інвестиційної політики для розвитку виробництва, отже, немає програми розвитку економіки та економічної стратегії.

Державні інституції, такі як міністерства, відсторонилися від розвитку економіки та економічної політики. Міністерства перетворилися на політичні платформи. Нинішня державна політика значною мірою спрямована на відмову від стабільних підприємств державної форми власності через нікчемну приватизаційну політику.

У цьому полягає ще один шкідливий чинник корупції і практичне пограбування країни та народу України. Навіщо продавати державні підприємства, що стабільно працюють, енергетичні компанії? Продали і фінансові кошти, що надійшли, пустили на споживання. І ніякого подальшого розвитку.

Водночас, щоб продавати такі прибуткові компанії, державна політика має створювати відповідні умови потенційним інвесторам для будівництва та організації подібних компаній недержавної форми власності.

Продаж прибуткових компаній державної форми власності є злочинною діяльністю. Необхідно змінити державну політику щодо розвитку виробництва підприємств державної форми власності.

Для забезпечення стабільного розвитку України необхідно ухвалити загально­державну Економічну стратегію та політику розвитку, розробити й затвердити Програму стратегічного розвитку країни на довгостроковий період реалізації з активною участю територіальних громад та регіональних утворень.

Пропонується прийняти за основу такі базові концепти:

1.  Перехід від чинної стратегії зовнішнього управління до "Стратегії сталого розвитку України".

2.  Розробка адаптивної системи цілей сталого розвитку (вимірюваних показників ефективності) та системи моніторингу в реперних точках контролю за траєкторією руху.

3.  Під стратегією сталого розвитку розуміється створення системи колективної безпеки, конкурентоспроможної країни в умовах переходу до нового світового устрою на багатополярній основі та нових технологічних укладах із забезпеченням якості життя населення на рівні розвинутих країн.

4.  Орієнтація на ідеологію соціалізованого капіталізму з елементами національного протекціонізму та переходу від стратегії "ПРОТИСТОЯННЯ" до стратегії "СПІВ-РОЗВИТКУ".

5.  Створення системи людиноцентристського, поліспірального сталого розвитку на базі досліджень точок зростання складної економіки "довгих", "деревоподібних", "розподілених" ланцюжків додаткової вартості та розробки загальносистемного проекту "Економіка майбутнього".

6.  Рівні умови для функціонування та розвитку всіх форм власності та верхо­венство права.

7.  Використання геоекономічного транзитного потенціалу України для створення системи "сполучного мосту Європа-Україна-Азія".

8.  Пріоритет промислового виробництва інноваційної продукції з використанням вітчизняної сировинної бази.

9.  Формування корпоративної держави як форми народовладдя, де громадяни України є власниками національного багатства із правом отримання базового доходу.

10.  Використання територіальних та галузевих кластерів у формі індустріальних парків, особливих прикордонних зон, вільних економічних зон, геоекономічних транс­континентальних спілок для економічного і технологічного прориву та отримання міжгалузевого ефекту синергії.

11.  Створення промислового виробництва кіберфізичних систем з використанням штучного інтелекту та безлюдних технологічних процесів, розробка нової філософії людино-машинних відносин.

12.  Використання міжгалузевого балансу з використанням математичних моделей прогнозування.

13.  Створення системи альтернативної енергетики з використанням невуглецевих та ядерних джерел.

14.  Розробка проектів секторальних реформ, синхронізованих дорожньою картою із проектами "Економіка майбутнього".

15.  Розробка проекту системи децентралізованого державного устрою на базі тріади взаємопов'язаних територіальних самодостатніх кластерів (територіальна громада – регіон – країна), принципів формування бюджету знизу-вгору, приватно-державного партнерства та солідарної відповідальності "науки-бізнесу-громад" та якості життя населення.

Формування та розробка економічних та соціальних програм

Щоб гідно підняти рівень життя людей в Україні, необхідні економічні та соціальні реформи, які забезпечать розвиток країни та створять умови для саморозвитку, самодостатності народу.

Економічні реформи мають ґрунтуватися на організації та розвитку українського товарного виробництва та послуг. Виробництво має організовуватися та розвиватися при використанні наявних ресурсів, можливості їх залучення, спиратися на місцеву інфраструктуру, виробничі бази та умови.

Соціальні реформи повинні здійснюватися та реалізовуватися паралельно з розвитком економіки і забезпечувати задоволення потреб населення, створювати умови для комфортного проживання.

Розвиток власного товарного виробництва та місцевих послуг створює робочі місця, які забезпечать трудову зайнятість працездатного населення.

Затребуване і конкурентне товарне виробництво дозволить забезпечити задово­лення внутрішніх потреб населення і посприяє розвитку експортної інтеграції. Вироб­лений внутрішній продукт, товарний продукт і послуги повинні бути достатньо конкурентоспроможними, щоб витісняти товари та послуги імпортного виробництва й походження за рахунок споживчого попиту, що ґрунтується на високій якості та відповідній доступній ціні.

Треба законодавчо визначити і чітко закріпити розмежування повноважень, прав, обов'язків та відповідальності територіальних громад, регіональних утворень і центральних органів управління у питаннях розробки і реалізації економічних та соціальних Програм розвитку.

Основні базові повноваження органів влади

Територіальні громади та регіональні утворення мають бути забезпечені достат­німи повноваженнями, необхідними фінансовими та іншими ресурсами для виконання всіх необхідних робіт з розробки, затвердження та виконання Програм економічного та соціального розвитку.

Програми економічного та соціального розвитку територіальних громад та регіональних утворень є базою для загальнодержавної Програми. Проєкти, включені до програм розвитку, прив'язані до конкретного місця їх реалізації, своїми заданими параметрами та характеристиками прив'язані до певних територіальних ресурсів та термінів реалізації.

При розподілі відповідальності, визначенні прав та обов'язків, за територіальною ознакою, слід також, законодавчо, закріпити право: на власність, розпорядження, розподіл, утримання та управління, кожній територіальній громаді та регіональному утворенню.

Законодавчо позначені межі поділу та розподілу прав і відповідальності дають можливості кожному утворенню та органу влади на своєму рівні, виходячи зі своїх реальних можливостей та потреб, формувати власні програми економічного та соціального розвитку і нести відповідальність за їх реалізацію.

Територіальні громади та регіональні утворення відповідальні за економічний та соціальний розвиток і стан конкретної територіальної громади та регіонального утворення.

Територіальні громади та регіональні утворення розробляють свої Програми економічного та соціального розвитку з огляду на наявні можливості у використанні природних ресурсів, розташованих підприємств, можливості інженерної, енергетичної інфраструктури, дорожніх споруд, комунікацій, житлових, соціальних комплексів та інших об'єктів, які можуть бути проєктними складовими програм. Програми, що розробляються, складаються з конкретних, прив'язаних до місцевості та місця реалізації проєктів виробничого, соціального, інфраструктурного та екологічного напрямів.

Найважливішим фактором при розробці та підготовці кожного проєкту, що включається до програм розвитку, має бути фактор виняткової екологічної безпеки проєкту як для довкілля, так і для громадянського суспільства.

Принципи розробки програм економічного та соціального розвитку

Програми економічного та соціального розвитку мають розроблятися паралельно, але із послідовними графіками реалізації. Реалізація проєктів соціальної програми залежить від стану економіки, тобто від реалізації програми економічного розвитку. Тому в першу чергу потрібно займатися реалізацією проєктів економічної стабілізації та розвитку. Розвинена економіка – гарантія соціальної забезпеченості.

Програми економічного та соціального розвитку можна розробляти за територіаль­ним принципом розвитку, за галузевим принципом, за принципом створення зон економічного розвитку або за змішаним принципом.

Територіальний принцип – це коли програми розвитку формуються з проєктів незалежно від напряму діяльності та призначення, що підлягають реалізації в конкретних територіальних громадах чи регіональних утвореннях.

Галузевий принцип – це коли програми розвитку формуються розділеними за галузями розвитку і кожна окрема програма складається з проєктів однієї галузі та напрямку розвитку, незалежно від території та регіону їх реалізації.

При галузевому принципі формування програм вони формуються з проєктів, спрямованих на розвиток певної і конкретної галузі господарювання незалежно від місця прив'язки проєкту, але черговість визначається за економічними показниками та пріоритетністю розвитку проєктів у галузі.

Принцип створення економічних зон – це коли задля досягнення цілей у розвитку економіки створюються зони економічного розвитку, де учасникам проєктів, що реалізуються, надаються спеціальні умови і певні державні пільги та гарантії. При зональному принципі формування програм проєкти, що включаються до програм, прив'язуються до території, де сформовані і знаходяться зони економічного розвитку. Черговість реалізації проектів планується виходячи із затребуваності, економічних та інших важливих показників.

Змішаний принцип – це коли програми розвитку формуються і реалізуються, застосовуючи більше одного з перерахованих вище принципів.

Принципами та основою для формування програм соціального розвитку для кожної територіальної громади та регіонального утворення є задоволення потреб населення, що проживає на території громади та регіону, у послугах та об'єктах соціальної сфери, необхідність повного задоволення потреб населення.

Розробка програм економічного розвитку

На період проведення глобальної перебудови України паралельно з проведенням адміністративно-територіальної реформи правильним буде здійснити розробку програм розвитку за змішаним принципом, об'єднавши територіальний принцип зі створенням спеціальних зон економічного розвитку.

Програми економічного розвитку розробляються для кожної територіальної громади з її потенційних ресурсних можливостей, можливості залучення зовнішніх позикових ресурсів. Програми економічного розвитку територіальних громад є базовими складовими програми економічного розвитку регіонального утворення. Регіональні утворення при розробці програм економічного розвитку регіонів до базових терито­ріальних програм додають проєкти, що мають регіональне та державне значення.

Спеціальні зони економічного розвитку можуть створюватися територіальними утвореннями чи державними органами управління. Проєкти, які розміщуються у спеціальних зонах економічного розвитку, повинні мати регіональне та державне значення, а також забезпечувати економічну безпеку регіону та держави.

Для розробки програм розвитку кожним територіальним органом та регіональним утворенням створюються спеціальні робочі групи. Робочі групи до початку розробки програм проводять детальне вивчення ресурсної бази і формують необхідні вихідні дані, визначають стратегічні напрями розвитку відповідних територій.

Органи влади при створенні робочих груп наділяють їх усіма необхідними правами та повноваженнями в обсязі, достатньому для виконання всіх робіт, пов'язаних із розробкою програм, правами, що дають їм можливості залучити необхідні додаткові наукові установи та інші ресурси для ефективної роботи. На робочі групи покладається відповідальність за якість виконуваних робіт із розробки проєктів програм.

Робочі групи формуються з професійних вітчизняних та зарубіжних фахівців з великим досвідом практичної роботи та глибокими знаннями у відповідних галузях господарювання та діяльності.

Робочі групи у тісній взаємодії з територіальними, регіональними та державними органами влади формують програми розвитку кожної територіальної громади, регіонального утворення та загальнодержавну Програму економічного розвитку.

Кожна програма включає конкретні проєкти певного напряму діяльності і розвитку з конкретними показниками та термінами їх реалізації. Робочі групи спільно з відповідними органами влади визначають статус кожного проєкту, значущість, пріоритетність та черговість їх реалізації залежно від наявних на місцях ресурсів, від можливостей залучення зовнішніх ресурсів, їх статусу, залежно від міграційних можливостей, привабливості та умов, напрямки розвитку економічної діяльності. У певній територіальній громаді, регіоні, загалом у державі.

Базовою і стартовою основою економічного розвитку для кожної територіальної громади, регіонального утворення та в цілому для держави є наявна в них вихідна ресурсна база, власні фінансові можливості, можливості залучення позикових коштів.
А також наявні на територіях підприємств, організацій та установ, які ведуть свою діяльність чи з різних причин не ведуть свою діяльність, можливості будівництва та реалізації нових високотехнологічних і затребуваних проєктів.

Незалежно від кількості різних проєктів програми розвитку повинні включати низку обов'язкових проєктів для кожного рівня державного устрою. Такими мають бути проєкти, що забезпечують вирішення питань охорони навколишнього середовища, проєкти, що забезпечують енергетичну забезпеченість, проєкти, які забезпечують гарантії безпеки та територіальну цілісність країни.

Проєкти, що підлягають обов'язковій реалізації, мають бути насамперед гаранто­вано забезпечені фінансуванням. Серед таких проєктів, що ґрунтуються на інноваційних технологіях, можуть бути:

1. Для програми територіальної громади:

• будівництво комплексу із сортування твердих побутових відходів;
• будівництво комплексів з виробництва альтернативної енергії та палива;
• шкільні та дошкільні заклади;
• лікувальні та медичні заклади.

2. Для програми регіонального утворення:

• будівництво комплексу з переробки твердих побутових відходів та вироблення енергоресурсів;
• навчальні заклади з підготовки спеціальних робітничих кадрів.

3. Для державної програми:

• будівництво комплексів для переробки шин та вироблення енергоресурсів;
• будівництво комплексів для переробки шламових та шлакових відходів і вироблення енергоресурсів та інших ліквідних матеріалів;
• вищі та середні спеціальні навчальні заклади.

Розробка програм соціального розвитку

Для розробки програм соціального розвитку територіальним громадам, регіональ­ним утворенням та центральним органам влади потрібно створювати робочі групи із висококваліфікованих кадрів. Робочі групи мають формуватися з професійних вітчизня­них та зарубіжних фахівців з великим досвідом практичної роботи та глибокими знаннями у відповідних напрямках соціального розвитку.

Органи влади при створенні робочих груп наділяють їх усіма необхідними правами та повноваженнями в обсязі, достатньому для виконання всіх робіт, пов'язаних із розробкою програм, правами, що дають їм можливості залучити для ефективної роботи необхідні додаткові, наукові установи та інші ресурси. На робочі групи покладається відповідальність за якість виконуваних робіт із розробки програм.

Стартовою основою та базою розробки соціальних програм розвитку мають бути наявні підприємства, організації та установи соціального спрямування – які проводять свою діяльність, так і ті, які з різних причин не ведуть цю діяльність, та проєкти соціальної сфери, територіальні, регіональні та державні ресурси, можливості органі­зації заходів щодо залучення інвестиційних коштів та позикових ресурсів.

Робочі групи при розробці програм соціального розвитку повинні спиратися і враховувати прогнозовані показники та результати реалізації програм економічного розвитку як у кожній територіальній громаді, регіональному утворенні, так і загалом у державі.

Послідовність і терміни реалізації конкретних проєктів соціального розвитку кожного утворення мають бути синхронізовані з послідовністю реалізації проєктів економічного розвитку та їх результатами.

Залежно від наявної стартової бази ресурсів, можливості та доцільності залучення зовнішніх ресурсів, робочі групи спільно з відповідними органами визначають необхідні напрямки соціального розвитку кожного територіального утворення і формують програми розвитку відповідно до потреб цього утворення.

Строки розробки та реалізації програм економічного та соціального розвитку

Програми економічного та соціального розвитку всі уповноважені органи розроб­ляють на період 2025-2050 років. Формування вихідних даних, узгодження їх та затвердження для розроблення програм економічного і соціального розвитку викону­ються робочими групами протягом восьми місяців з моменту формування робочих груп.

Розробка програм економічного та соціального розвитку територіальних громад виконується протягом чотирьох місяців від моменту затвердження вихідних даних на розробку. Потім програми розвитку територіальних громад передаються регіональним утворенням для включення до складу регіональних програм. Регіональні програми розвитку затверджуються упродовж трьох місяців з моменту надходження програм від територіальних громад. Програма розвитку України на період 2025-2050 років затверд­жується не пізніше листопада 2024 року.

Терміни реалізації конкретних проєктів у складі програм економічного та соціаль­ного розвитку плануються залежно від їхньої пріоритетності та затребуваності, а тривалість реалізації кожного проєкту визначається на підставі індивідуального календарно-мережевого графіка реалізації проєктів.

Реалізація програм та механізми їх фінансування

Для забезпечення проєктів економічного розвитку фінансовими коштами необхідно створити спеціальну законодавчу базу та прийняти низку законів, що дозволяють формувати спеціальні цільові фонди фінансування програм. Ці фонди мають формува­тися за рахунок:

• коштів від певних цільових податкових надходжень;
• коштів зовнішніх фінансових інституцій – Міжнародного валютного фонду, Світового та Європейського банків;
• міжнародних донорів;
• різних кредитних та інвестиційних коштів під гарантії держави;
• надходжень за результатами роботи з облігаціями та цінними паперами держави і компаній державної форми власності;
• добровільних пожертв та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Реалізація програм розвитку має здійснюватися у плановому порядку. Стартові плани формуються із проєктів, що підлягають першочерговій реалізації. Плани реалізації проєктів програм формуються робочими групами спільною із бюджетними комісіями. Проєкти, включені до планів реалізації, є складовою бюджету відповідного органу влади, і вони стають бюджетними планами.

Бюджетні плани реалізації програм формуються з проєктів із короткостроковими, середньостроковими та довгостроковими термінами реалізації. До короткострокових бюджетних планів включаються проєкти, що мають річні та дворічні терміни реалізації. До середньострокових бюджетних планів включаються проєкти, що мають строки їх реалізації від трьох до п'яти років, у довгострокові бюджетні плани включаються проєкти, терміни реалізації яких становлять від п'яти до десяти років.

Вибір джерела фінансування має залежати від економічної ефективності та рента­бельності проєкту. Проєкти, що мають більш високу рентабельність, переважно мають фінансуватися за рахунок позикових коштів для забезпечення швидкого повернення цих коштів.

Усі проєкти у складі програм, крім проєктів, які передбачають надання безоплат­них соціальних послуг, фінансуються на поворотній основі. На умовах, передбачених первинним фінансовим джерелом, за рахунок якого сформовано спеціальний фонд фінансування.

Залучені чи позикові кошти виділяються лише на високоефективні об'єкти, проєкти і програми виробничого напряму чи реалізацію високоприбуткових проєктів у сфері послуг.

Повернення коштів здійснюється після завершення проєкту за рахунок результатів фінансово-господарської діяльності реалізованого проєкту.

Територіальній громаді для реалізації програми стабілізації та певних проєктів може бути надано статус фінансованої за рахунок зовнішніх ресурсів на період реалізації певних проєктів та програми стабілізації.

Зовнішні кошти повертаються органом, який отримав після зміни статусу за результатами реалізації програми стратегічного розвитку. Після завершення програм стабілізації та розвитку економіки отримані раніше фінансові кошти повертаються за рахунок діяльності реалізованих проєктів.

Впровадження програм управління та діяльності

Сучасні технології дозволяють впроваджувати системи, що полегшують процеси у сфері державного управління, регулювання, надання послуг та обслуговування. А також дозволяють вирішувати багато завдань у викоріненні негативних явищ та процесів у життєдіяльності всіх органів влади.

Застосування електронної системи управління у сферах діяльності органів влади покращить результати і створить умови для прогресивного розвитку.

У напрямку електронного управління доцільно запровадити такі програми:

1.  У сфері регулювання земельних відносин.

Створити єдиний Державний електронний реєстр земель із позначенням кордонів, категорії та призначення земель, права та історії володіння, характеристики, показників ефективності та цільового використання за кожним територіальним утворенням. Це не дасть можливості маніпулювати земельними ділянками та дозволить виключити:

• незаконне володіння;
• нецільове їх використання;
• незаконну зміну призначення;
• неефективне їх використання.

2.  Створення електронного цивільного реєстру.

Реєстр громадянина. Основний реєстр, який супроводжує життєдіяльність громадя­нина України з моменту його народження протягом усього життєвого шляху. Всі життєві процеси та зміни автоматично відображаються у реєстрі. Такий реєстр є основою для формування програм розвитку та демографії, міграції (планування потреб від дитячих дошкільних, шкільних, вищих навчальних закладів, лікарень, житла, об'єктів різного призначення та багато іншого), оформлення та виплати пенсій, пільг – без жодного ходіння коридорами різних структур. Такий реєстр дозволяє ефективно планувати та контролювати використання даних, перерозподіляти будь-які засоби та послуги на будь-якому етапі життя людини.

Реєстр пільгової категорії громадян. Забезпечує пільговику автоматизоване отри­мання всіх заходів соціальної підтримки та пільг з моменту набуття статусу пільговика і протягом життя за фактом прийняття та набрання чинності нормативно-правового акта, без жодних черг та ходіння по службах.

3.  Впровадження електронної системи обліку, контролю споживання та своєчас­ної оплати енергоносіїв будь-яким споживачем.

4.  Створення постійно діючих електронних бірж з державних закупівель та послуг. Програма створить прозорі умови проведення будь-яких дій і виключить будь-які корупційні прояви, включаючи проведення тендерів та аукціонів.

5.  Впровадження електронних систем контролю стану об'єктів соціальної сфери, інфраструктури, інженерних мереж та комунікацій. Такі системи запобігають можливості виникнення аварій і своєчасно сигналізують про стихійні події, забезпечують надійну роботу та експлуатацію об'єктів, заощаджують колосальні фінансові ресурси.

Для залучення інвесторів та партнерів необхідно реалізувати низку таких заходів:

• Підготувати презентацію на кожен проєкт, для реалізації якого планується залучити інвесторів та партнерів.
• Створити електронну платформу та майданчик презентацій інвестиційних проєктів. Майданчик має бути доступним, на прозорих умовах, для будь-якого інвес­тора. Там мають бути виставлені презентації проєктів, на які потрібні інвестиції. У презентації мають бути викладені всі умови участі та отримання проєкту, зазначені привілеї та гарантії інвестору. У складі майданчика передбачені електронні кабінети інвестора, партнера та для переговорів.
• Організувати і проводити міжнародні економічні форуми з презентацією проєктів, можливістю відвідування й огляду районів та місця прив'язки проєктів.
• Проводити міжнародні виставки, конференції у територіальних громадах, регіо­нальних утвореннях і самим брати участь у подібних міжнародних заходах.
• За кордоном, при посольствах та консульствах України створювати торгові будинки України та представництва регіонів України, організувати презентації та виставки продукції регіонів.
• Створювати спільні компанії, проєкти та програми, створювати прикордонні зони вільної торгівлі та співробітництва.
• Створювати міжнародні наукові та виробничі кластери і центри інновацій, технологій та творчості.

6.  Для забезпечення реалізації затвердженої комплексної програми розвитку територіальної громади треба створювати спеціалізований орган – Центр управління Програмою, а в регіонах – офіси управління програмами. Впроваджувати спеціальні програми (Primavera, Microsoft Project та ін.), які дозволять в онлайн-режимі керувати процесами реалізації проєктів. Основними складовими програми управління будуть:

• календарно-мережеві графіки виконання робіт (графіки Ганта);
• управління ресурсами;
• управління фінансуванням;
• управління змінами;
• управління етапами та введенням в експлуатацію.