Додаток 5. Особливості впровадження в Україні принципів сталого розвитку

Бельчиков В.М., член-кореспондент Української академії архітектури

1. Одна з ключових концепцій сучасного соціально-економічного розвитку "sustainable development" була перекладена свого часу як "сталий розвиток", що не є синонімом поняття "економічного зростання" і може супроводжувати процеси з регресивними показниками, але передбачає гармонізацію всіх процесів соціально-економічного життя території з урахуванням екологічної безпеки регіону, спрямовану на збільшення добробуту всіх його мешканців та переводячи енергію нестримного руху у стан динамічної рівноваги. За сорок років існування ця гуманістична концепція зазнала значних трансформацій та конкретизацій з урахуванням інтересів країн, що долучилися до її реалізації, але не втратила наліт футуристичного утопізму, з одного боку, та прихованого лобіювання інтересів деяких міжнаціональних корпорацій, з іншого.

2. Обговорення принципів сталого розвитку в нашій країні слід розпочати з формулювання концепції розвитку як такого, форм, цілей та вихідних позицій, а також механізмів реалізації концепції. Погано усвідомлюється простий факт неможливості утворення громадянського суспільства адміністративними зусиллями навіть за наявності політичної волі. Держава може створити лише умови для природ­ного формування її, але це одночасно призведе чи має призвести до переформатування самої держави, до руйнування джерела доходу цілого класу, покликаного виконати реформи. Доведеться враховувати пасивність соціуму, неготовність інституту держав­ності до роботи у цьому напрямі, відсутність реального ринку, що систематизує конкурентну боротьбу.

3. Звідси випливає необхідність зосередитись на кількох пов’язаних, але досить автономних питаннях:

• необхідність формулювання ідеології трансформації держави (конструювання в ній ідеї ситуативно і під впливом комерційних груп, налаштованих, м’яко кажучи, далеко не на інтереси суспільства);
• формування неформальної еліти – професійно підготовленого класу реалізаторів реформ (наразі цими питаннями займаються випадкові люди заради особистого збагачення, які іноді щиро вважають свої дії проявом демократії);
• створення умов для самоврядування громад як умови створення громадянського суспільства (на сьогодні ця робота розпочата, але здебільшого носить формальний характер і перетворена в ще одну чиновницьку структуру);
• і основне – формування консолідованого суспільства вільних людей, нації (реформування культури, включаючи освіту, релігійні питання, інформаційні питання, всього того, що формує ментальність, що пущено зараз на самоплив і де панують, можливо, щирі, але необтяжені інтелектом люди). Ця робота – на покоління, і щоб вона не виродилася у суму благих намірів, має бути поділена на теоретичну і практичну складову, послідовні етапи реалізації та способи зацікавити всі верстви населення, починаючи від домогосподарки, дрібного бізнесмена, закінчуючи великими капітало­утримувачами, чиновниками та політичними археологами від ідеології.

4. Насильницька форма впровадження початкової моделі нового порядку через революцію чи диктатуру – найшвидший і найпоширеніший спосіб соціальних трансфор­мацій, але стан повоєнного тотального дисбалансу нерідко дозволяє успішно вирішувати глобальні завдання без дикого бунту, загального протистояння. Після перемоги виникне унікальна ситуація можливостей, якою намагатимуться скористатися різні, по-різному організовані групи енергійних людей з іноді протилежними установками, що може привести до непередбачуваних результатів або хаосу. І це ще одна проблема, якою ніхто не опікується гласно. Мир треба готувати.

5. Цивілізований соціум існує лише у штучному середовищі, і зусилля під час військових дій насамперед зосереджуються на руйнуванні цієї матеріальної оболонки. Будівництво нових соціумів обов'язково починається з формування нового середовища існування. У крайньому разі, з пристосування та реорганізації старого. Містобудівна діяльність, будівельне виробництво, архітектура – це інструменти реалізації цих завдань, у процесі якої відображається ідеологія побутування соціумів. Вона досить інертна, і будуючи майбутнє, нам доводиться ще й досі відтворювати концепцію соціалістичного тоталітаризму, проголошену Корбюзьє в Афінській хартії в минулому столітті. Не зважаючи на тенденції останніх десятиліть і певні локальні успіхи, за альтернативу здебільшого беруться моделі середньовіччя. Це – тотальна цивілізаційна криза, і поки що ми не готові протистояти їй ні інтелектуально, ні організаційно, ні професійно. Теоретична наука знищена, а її останки закамуфльовані роботою різних кафедр і структур, що займаються прикладними питаннями, активність практикуючих архітекторів обмежена на законодавчому рівні і підпорядкована інтересам дрібних фінансових хижаків, що призводить до більш-менш вдалого дублювання відомих зразків та до колонізації нашого простору зарубіжними проєктними та будівельними фірмами.

6. Будівельна промисловість – один із найприбутковіших легальних бізнесів, залежить від стану банківської системи та від розвитку всіх галузей економіки. Звідси підвищена її криміногенність, корумпованість та політизованість – як наслідок зацікав­леності населення у результатах її діяльності. Реорганізація цієї галузі можлива одночасно з реорганізацією всієї структури економіки.

7. Отже: без фінальних визначень.

Соціум не тотожний ані народу, ані етносу. Це штучне утворення біологічної природи, що структурується в систему специфічним чином. Одна із структуруючих систем – держава, дуже важлива, але не єдина. Тому обмежуватися її конструюванням можна, припускаючи лише її репресивну форму. Одночасне формування громадянсь­кого суспільства, що самоорганізується, частиною якого повинні стати територіальні громади, може створити в майбутньому передумови нового соціуму. Але на шляху до нього лежить цілина культури як ще один інструмент, відповідальний, зокрема, за формування ментальності народу. Наше завдання – спробувати побудувати простір нового цивілізованого сучасного суспільства.